Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Володимир Миколайович Сосюра (1898 - 1965) віршував – як жив - природно, легко й невимушено, часто експромтом.
Близько 60 поетичних збірок, десятки поем, автобіографічна проза – це безмежний світ Володимира Сосюри, це історії пережиті в любові і ненависті, радості і журбі. Вийшовши з річища романсової традиції, поет за складом творчої натури дивовижно поєднував соціальну тематику з сентиментальними медитаціями, захопленням суперечливістю і красою життя. Сторінкам життя і творчості Володимира Миколайовича Сосюри присвячена книжкова виставка-роздум «Україна - рідна ненька» .
"Новий рік іде горами
У червоних чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь ялинки по хатах."
Діти завжди з особливим нетерпінням чекають свято Нового року, бо пов'язане воно з подарунками та гарним настроєм. В цей день усі мають бути щасливі. І ті, що роблять дарунки, і ті, що отримують їх. З давніх-давен новорічні свята відзначали весело. Готували маленькі даруночки, пекли печиво, скликали гостей. Не залишились без уваги і вихованці санаторію «Зелений гай». 25 грудня в гості до дітей завітали бібліотекарі читального залу. Адже напередодні новорічних свят всі мріють про чудеса. Ми переконані, що для цього потрібне лише бажання,фантазія та гарний настрій. Із великим задоволенням діти слухали казково-новорічну розповідь бібліотекаря про атрибут новорічного свята – ялинка.
«Ой весела в нас зима,
Веселішої нема:
Грає срібними зірками,
В’ється синіми димками,
Снігом землю обійма.
Ой струнка ялинка в нас!
Скільки сяє тут прикрас!
Ми зібралися юрбою —
Разом з піснею новою Рік Новий стрічать»
М. Рильський
Новий рік та Різдво — найулюбленіші свята дітей. Ще б пак, адже це — гарна ялинка з новорічними прикрасами, гірлянди, що миготять різнокольоровими вогнями, запах мандаринів, шоколадні цукерки, атмосфера казки й очікування дива.
Так, як пощастило святому Миколаєві, здається, не пощастило жодному іншому святому. Цей чоловік, який народився ще в III столітті, не залишає світ живих і досі. Його пам’ятають. До іконописних зображень Ніколауса — єпископа в малоазійській провінції Римської імперії Лікія (тепер турецька провінція Мугла), до лику Миколая Чудотворця звертаються з молитвами дорослі. А діти люблять його практично як казкового персонажа, котрий, однак, цілком реально приносить їм однієї чарівної зимової ночі дарунки.
Він же Санта-Клаус, він же Микулаш, він же Чудотворець
Важко визначити, з якого моменту культове свято перетворилося на чарівну дитячу казку. Є очевидний зв’язок між набожним архієреєм і, скажімо, добрим дідом-мандрівником Санта-Клаусом. Згідно з однією версією, років десь так двісті тому до американського штату Пенсільванія завітав святий Ніколас. «Привели» його із собою моравські емігранти. Грудневої ночі маленьким мешканцям містечка Бетлегем він через комини «прислав» дарунки. Юним пенсільванцям це, звичайно, сподобалося. Ніколаус став навідуватися сюди щороку, а потім розширив географію свого благодійництва. Він їздив на санях, запряжених кіньми, а згодом навіть оленями. Його почали називати Санта-Клаусом, а росіяни, перейнявши досвід, запросили його до себе на Новий рік і «охрестили» Дідом Морозом.
З наступаючим Новим роком! Наближається свято і все частіше звучать ці вітання: «З Новим роком!» А в душі оживає казка. Та давня-давня, коли ти був маленьким і чекав на Діда Мороза.
Чекав з таким трепетом і надією, що довго не засинав, а сподівався хоч краєчком ока побачити його, сказати йому добре слово за подарунки, які на ранок будуть обов’язково під зеленою пахучою ялинкою...
Напередодні новорічних свят працівники читального залу бібліотеки традиційно завітали у гості до своїх підопічних - вихованців ЧЦСПР дітей.
Щирі, теплі слова, дитячі усмішки та новорічні привітання змусили присутніх «відійти» від рутини буденного життя та доторкнутися до новорічної феєрії свята.
«Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно…»
14 грудня в Україні традиційно проводиться День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС — людей, які ціною свого життя і здоров'я змогли здолати страшну трагедію 20 століття, що сталася 26 квітня 1986 року.
Цю пам'ятну дату було затверджено Указом Президента України 10 листопада 2006 року. Чорнобиль не має минулого часу.
Проходять роки, а біль не вщухає, тривога не покидає людей. Не гоїться Чорнобильська рана, з кожним роком нові жахливі факти аварії вражають нашу свідомість, приголомшуючи медичною статистикою…
На виставці представлені документальні матеріали про земляків , які стали на захист нашої держави, які і зараз у нелегкій час несуть свою службу у зоні АТО, про чернігівських хлопців, які загинули на полі бою і про волонтерів, які допомагають українській армії.
Повертайтесь живими
«Повертайтесь живими», - прохаємо вас,
до батьків і дітей, до дружин і родини.
З перемогою ждем, через відстань і час
ми благаємо вас: «Повертайтесь живими!
Проженіть злу орду, що напала на край,
і замкніть від неї кордон Батьківщини,
на полях тільки хліб колоситься нехай,
але просимо вас: «Повертайтесь живими!»
Українській народ багатий своїми звичаями та традиціями. Це як жива книга. З неї ми черпаємо знання з історії, мистецтва, педагогіки, пізнаємо світ навколо нас. Цікавою сторінкою цієї книги – є українські вечорниці. Про історію та традиції цього дійства розповіла учням 1-Б класу ЗОШ № 27 бібліотекар ЧОБЮ.Це як жива книга. З неї ми черпаємо знання з історії, мистецтва, педагогіки, пізнаємо світ навколо нас. Цікавою сторінкою цієї книги – є українські вечорниці. Про історію та традиції цього дійства розповіла учням 1-Б класу ЗОШ № 27 бібліотекар ЧОБЮ.
Вечорни́ці, досвітки — одна з форм осінньо-зимових вечірніх розваг, що відбувались у хаті. На вечорниці оповідали казки, танцювали, поєднуючи дозвілля з роботою. Здавна зібрання молодих відбувалося на вечорницях. Вечорниці починалися пізньої осені і тривали до початку Великого посту.
Для проведення вечорниць дівчата підшуковували простору хатину. Господиня цього дому — жінка, яку всі прибулі величали «вечернична, досвітчана мати, паніматка». Саме вона стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій під час вечорниць. Причому, якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, якщо до третіх півнів — досвітки.